Розв’язання проблеми мотивації в рамках різноманітних теорій

Література

План

Тема 3. Потреба, мотиви та поведінка

Лекція 3

Мета: з'ясувати сутність явищ потреб, мотивів та поведінки, взаємозв’язок між ними й вплив на особисте і професійне життя людини. Розглянути основні теорії мотивації, що мають місце у психології. Ознайомитися з мотиваційним контролем дій як психологічною проблемою.

1. Поняття про мотивацію. Мотиви та потреби.

2. Розв’язання проблеми мотивації в рамках різноманітних теорій:

а) біхевіоризм;

б) психоаналітичні теорії мотивації;

в) гуманістичні теорії мотивації;

г) когнітивні теорії мотивації.

3. Мотиваційний контроль дій.

1. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1977. – С. 73-123.

2. Немов Р.С. Психология. – М.: Просвещение, 1995. – С. 145-162.

3. Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1977. – С. 93-117.

4. Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2003. – С. 386-407.

5. Психология: Учебник для технических вузов / Под общ. ред. В.Н.Дружинина. – СПб.: Питер, 2000. – С. 138-154.

6. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. –М.: Педагогика, 1989. – С. 64-93.

7. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. – К.: Академвидав, 2003. – С. 58-70.

1. Поняття про мотивацію. Мотиви та потреби

Мотивація – це сукупність психічних процесів, які надають поведінці людини енергетичний імпульс і загальну спрямованість. Інакше кажучи, мотивація – це рушійні сили поведінки, тобто проблема мотивації є проблемою причин поведінки індивіда.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби – динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. Опосередковано вони є й рушійними силами розвитку особистості, оскільки такий розвиток здійснюється в діяльності.

Існує низка класифікацій людських потреб.

А) за походженням:

Ø природні – ті, що є життєво необхідними для людини, незадоволення яких протягом тривалого часу може призвести до загибелі організму (в їжі, сні, одязі, житлі, особі протилежної статі тощо). Хоча їх перелік, безумовно, є сталим із часів появи людства, але способи і знаряддя їх задоволення змінюються;



Ø культурні, в яких виявляється залежність активної діяльності людини від продуктів культури. Сюди відносять як предмети, необхідні для вдоволення природних потреб (простирадло, виделка, тарілка тощо), так і для спілкування, громадського життя людини (книга, телевізор тощо).

Б) за характером предмета:

Ø матеріальні (в житлі, одязі тощо);

Ø духовні, в яких представлена залежність людини від продуктів суспільної свідомості.

В) за рівнем:

Ø базові – потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку. Вони диктуються об’єктивними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку, пов’язані насамперед із певними етапами розвитку особистості. Так, потреба в діяльності має градації від потреби в «розрядці енергії» до потреби у праці; у спілкуванні – від аморфної нестачі в іншій людині до вищих форм прихильності до певної особистості (або спільноти); у пізнанні – від елементарної допитливості до палкого пошуку істини і т.д.;

Ø похідні, які формуються на основі базових (естетичні потреби, потреба в навчанні та ін.);

Ø вищі, що включають насамперед потреби у творчості та творчій праці.

Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотивів поведінки.

Потреба – це нестаток суб’єкта в чомусь конкретному, а мотив – обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об’єктивному і суб’єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб’єктивної й об’єктивної сторін потреби та дії, спрямованої на її задоволення.

Схема переходу потреби в мотив:

Потреба ® мотивація ® мотив

(нестача у чомусь) (усвідомлення потреби) (обґрунтування рішення)

Отже, мотив є результатом мотивації і являє собою внутрішню психологічну активність, що організує й планує діяльність та поведінку, в основі яких лежить необхідність задоволення потреби.

а) біхевіоризм

Основні теорії мотивації розроблені у двох, відмінних між собою методологічних традиціях. Біхевіористські та когнітивістські підходи є суворо експериментальними, вони вибудувані в традиціях природничонаукового знання. Це означає, що кожна теорія починається з висування деяких постулатів, базових положень, із цих постулатів виводяться наслідки, які підлягають експериментальній перевірці, а потім, природно, здійснюється необхідне коригування основних положень теорії. В той же час більшість психоаналітичних та гуманістичних концепцій розробляються і застосовуються на практиці (наприклад, у психотерапії) без будь-якої експериментальної перевірки, тому страждають на значну міру суб’єктивності.

Біхевіоризм – напрям у американській психології ХХ ст., що відкидає свідомість як предмет наукового дослідження та зводить психіку до різних форм поведінки як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. Основою активності індивіда, з точки зору біхевіоризму, є певна потреба організму, викликана відхиленням фізіологічних параметрів (практично, тих самих, що і в тварин) від потрібного рівня. Згідно з цим, основою активності людини розглядаються потреби пити, їсти, знаходитися в оптимальному температурному режимі, відчувати сексуальне задоволення тощо. Основним механізмом мотивації є прагнення організму зняти, знизити напруження, викликане виниклою потребою. Цей механізм має назву принципу гомеостазу: при відхиленні від норми система застосовує певні дії з тим, щоб повернутися до потрібного стану; якщо ж усі показники в нормі, система не робить нічого (на зразок того, як водій за кермом рухає ним тільки в разі потреби). Якщо та чи інша форма поведінки привела до зняття напруження, до вдоволення певної потреби, то людина вдається до неї в подальшому і навпаки.

Таким чином, на думку біхевіористів, процес навчання чи вироблення певного варіанта поведінки можливий за наявності двох основних умов: а)наявності потреби; б)підкріплення, тобто того, що здатне цю потребу задовольнити. Проте спосіб поведінки не пов'язаний однозначно з тією потребою, на задоволення якої він спрямований: поведінка формується під впливом факторів середовища, визначається структурою підкріплень, а викликається наявністю фізіологічної потреби, що, однак, у людському суспільстві може трансформуватися (опосередковуватися) у низці потреб більш високого рівня (наприклад, людина докладає зусиль для реалізації своїх здібностей, бо це дасть їй змогу посісти певну професійну чи соціальну сходинку, що дозволить забезпечити задоволення своїх фізіологічних потреб на більш високому рівні).

б) психоаналітичні теорії мотивації

Психоаналіз – психологічний напрям, що виник наприкінці ХІХ ст. в Австрії спочатку як метод лікування неврозів. Основоположником психоаналітичної традиції, як уже зазначалося, був З. Фрейд (1856-1939), який вважав, що будь-яка поведінка людини хоча б частково зумовлюється неусвідомленими імпульсами. Основою ж мотивації є прагнення вдовольнити природжені інстинкти – фізичні потреби організму. Фрейд, як і біхевіористи, визнає принцип гомеостазу і зняття напруження. Проте він вважає основними інстинктами інстинкти життя (його форми – відтворення собі подібних та підтримка власного існування) і смерті (форми: агресія, мазохізм, самозвинувачення, самознищення). Якщо вдоволення одного з цих інстинктів чомусь неможливе, енергія індивіда може спрямовуватися в інше русло. Спостерігається сублімація – спрямування енергії інстинкту на виконання видів діяльності, не пов’язаних із прямим вдоволенням потреби.

Послідовники Фрейда (К. Юнг, А. Адлер, К. Хорні, Е. Фромм та інші) багато в чому відійшли від позицій свого вчителя. Однак у кожній з подальших психоаналітичних теорій зберігся деякий істотний елемент подібності з фрейдизмом: чи то базові інстинктоподібні переживання, чи підкреслення ролі несвідомого, чи ж погляд на джерело мотивації як на боротьбу протилежних і в принципі непримиренних начал (дуалізм).

в) гуманістичні теорії мотивації

Гуманістична традиція сформувалася в 50-ті рр. ХХ ст. Її філософською основою є екзистенціалізм, що проповідує самоцінність індивіда, його можливість самому визначати свій життєвий шлях, приймати речі такими, якими вони є. Так, Г. Олпорт (1897-1967) вважав, що нормальна доросла людина функціонально незалежна від потреб тіла, вона свідома, високо індивідуальна, а не знаходиться цілком у владі незмінних, несвідомих інстинктів. На думку К. Роджерса (1902-1987), основна мотивуюча сила людської поведінки – реалізація індивідом своїх можливостей і потенцій.

А. Маслоу (1908-1970) виділяє 5 головних груп мотивів людської поведінки: фізіологічні; безпеки; приналежності та любові; визнання; самореалізації. Ці мотиви мають природжений характер, проте актуалізація більш високих потреб відбувається тільки за умови вдоволення більш низьких. «Я уявляю собі самоактуалізовану людину не як звичайну людину, котрий щось додано, а як звичайну людину, у якої нічого не забрано. Середня людина – це повна людська істота, з приглушеними і пригніченими здібностями й обдаруваннями», – писав Маслоу. Він виділяв низку характеристик само-актуалізованих людей, серед яких – більш ефективне сприйняття реальності і більш комфортабельне ставлення до неї; прийняття себе, інших, природи; центрованість на завданні, а не на собі; більш глибокі міжособистісні стосунки; демократична структура характеру; розрізнення засобів і мети, добра і зла; філософське, невороже почуття гумору; самоактуалізована творчість тощо. Концепція Маслоу виглядає найбільш послідовною й науковою серед споріднених.

г) когнітивні теорії мотивації

Когнітивні теорії мотивації базуються на уявленні, що поведінку індивіда спрямовують знання, уявлення, думки про те, що відбувається у зовнішньому світі, про причини та наслідки. Саме уявлення людини про світ проектують наступну поведінку. А те, що людина робить, залежить у цілому не тільки від її фіксованих потреб, глибинних і віковічних прагнень, але й від відносно змінних уявлень про реальність. Так, теорія когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер, 1957) пояснює поведінку людини прагненням до зняття чи зменшення протиріччя між двома чи більше когніціями – уявленнями про себе, навколишнє чи внутрішнє середовище. Теорія балансу (Ф. Хайдер, 1958) виходить з того, що соціальна ситуація може бути описана як сукупність елементів (людей і об'єктів) та зв’язків між ними. Одні з поєднань цих елементів і зв’язків збалансовані, інші – ні. Люди прагнуть гармонії, тому незбалансованість викликає у них дискомфорт, напруженість і прагнення привести ситуацію до збалансованого вигляду. Становище дисбалансу ініціює поведінку, спрямовану на встановлення балансу. Характерно, що обидві ці теорії з'явилися незабаром після Другої світової війни, коли в людей особливо загострилася потреба в стабільності і відсутності протиріч.


4951736262769044.html
4951782954859174.html
    PR.RU™